Вадим Кондратюк
"Они проснулись поутру,
И пили чай, хрустя хлебцами,
Белье качалось на ветру
На леске между деревцами..."
Вони прокинулись в бузку
В багні та в курячому пір'ї.
Тремтіло ген на мотузку
Якесь занедбане ганчір'я.
На довгім, довгім мотузку...
Він скочив, глянув за село,
Прип'яв долонями волосся,
Помацав кума за чоло,
Пробурмотів - Йой, бідний Йосип! -
І був четвер наприкінці,
А мо вівторок, чи неділя,
І два карбованці в руці
Пекли, неначе шмат вугілля.
Він переліз через багно,
Надибав шпарку попід тином,
І шкрябав пальцями вікно,
І кликав тітку Катерину,
І шкрябав, шкрябав у вікно...
Він перся через курний шлях,
Несучи пляшку у кожусі.
Шептав - Най трафить його шляг! -
Й длубав виделкою у вусі.
Він вдома витер піт з чола,
Ковтнув чарчину, з'їв котлету,
Та й впав додолу з-за стола
Не знявши чоботи й кашкета.
Він довго мружився в пітьму,
Немов у прийдешні століття,
І там ввижалися йому
Якісь нечувані страхіття
На стелі бачились йому... |