Освiдчення

                  Игорь Жук

О, як же Вам зізнатись в некоханні? –
Як загасити блиск таких очей!
Належить моє серце іншій панні –
Та щось таки пече його, пече...

І, може, Ви на неї навіть схожа –
Та бути нею щось Вам не дає;
І от уже прозора огорожа
Вас ділить на "моє" і "не моє".

О, як благають очі промовисті,
Безмовно кличуть лагідні вуста! –
А серце б`ється в стіни прямовисні –
І німота у ньому, німота...

І хочеться коханням називати
Хоч що-небудь, хоч подих на щоці! –
І вже йому гніздечко звити з вати,
І не пустити більш на манівці.

Так хочеться спинитись хоч на чомусь:
Та скільки ж так летіти крізь життя!.. 
І все-таки – летиш, бо гарячковість,
Сам бачиш, не доводить до пуття...

А Ваші очі ніжно-полум`яні –
Де взяти сил, щоб той вогонь погас!..
Моє життя належить іншій панні;
Я вигадав її заради Вас.