Николай Шошанни
Мов потертий жетон метро,
На лежанці, де все даремно,
Під дірявим хистким шатром
Сонно лежнем лежить арена.
Вдячно лускає тут глядач
Між лушпиння насіння в лузах,
Зрідка всі ми, хоч стій, хоч плач,
Заглядаємо в цирк ілюзій...
Хтось сумлінно гребе веслом,
Хтось чекає чогось одного,
Цвях програми — великий слон —
Сам по собі здіймає ноги.
Значно менший нащадків ріст
Між Ікарів або Дедалів,
Лиш наїзників сонми скрізь
Наїжджають сильніш дедалі...
В трупі цирку, де бос — терпуг,
Киньмо погляд в відкриті двері —
Є тут всі: від ручних папуг,
Аж до клоунів чи жонґлерів.
Хто він, тиха вода чи глек,
Частка цілого, ціль чи кулі?..
Майже завжди несе жонґлер
Замість глузду вуаль в баулі...
Зачаровує легкий крен
Вогняних траєкторій злетів,
Що ширяють на тлі арен
В піруетах простих предметів...
А серпанки вуалі вслід
Під блискітки хистких резонів
Переходять з арени слів
У туманні діапазони...
Все спливає в спокійний став,
Давній звичай на спуск завіси...
По закінченні всіх вистав
Кепку втоми жонґлер повісить...
Лиш тоді, під тремтіння ніг,
Він подумає з щемом вірчим:
"Я також все робив, що міг,
Хто прийде — нехай зробить більше..."
2000
Диск "ЖОНГЛЕР" |
