Николай Шошанни
Я прийшов, моя радосте, світло мерщій засвіти,
Подарунок для тебе приніс, зазирни до сумки,
Що тебе засмутило, чом знову зажурена ти?
Розкажи, моя радосте, мила моя ласунко.
На землі ми багатством з тобою не обзавелись,
Ми хіба що — із криги вода, та, що точить камінь.
О, яке нас очікує щастя велике колись,
Потерпи, моя крихітко, я ж бо терплю роками.
І, мов яблука синього, так ми діждемось його,
З цього приводу ти одягнеш свій наряд квітчастий
І на мить невелику воно спалахне, як вогонь,
Знай, живемо ми, зайчику мій, ради цього щастя.
О, якою ж це буде насправді величною мить,
Та, що вирішить все за одним карколомним махом,
І під серцем від щастя до болі усе защемить,
І з тобою ми далі полинем Чумацьким Шляхом...
2002 |
