Николай Шошанни
Навесні, призабувши про свій вже підтоптаний вік,
З переповненим серцем, яке навесні лиш буває,
По дорозі солідний на вигляд іде чоловік
І не голосом оперним він, а душею співає:
Боги весняні, о, що зі мною,
Чому я п’яним стаю весною,
О, тримайте напір від моїх почуттів, береги,
Що ж ви з серцем моїм наробили, весняні боги?..
Озираються всі перехожі і віри не ймуть,
Чи можливо це в темпі такого практичного віку?
І на мить у людей виникає бажання чомусь
І самим підспівати цьому диваку-чоловіку:
Боги весняні, о, що зі мною,
Чому я п’яним стаю весною,
О, тримайте напір від моїх почуттів, береги,
Що ж ви з серцем моїм наробили, весняні боги?..
А якщо хтось на мить зазирне за незримий бар’єр,
Він побачить за ним, як у легкім туманнім жупані
Там небесну гондолу небесний веде гондольєр
І на всі небеса зі всіх сил від душі горлопанить:
Боги весняні, о, що зі мною,
Чому я п’яним стаю весною,
О, тримайте напір від моїх почуттів, береги,
Що ж ви з серцем моїм наробили, весняні боги?..
2004 |
