Александр Авагян
Де'д не є той край, але далеко,
Може вітер зна, той сон, де коси розсіплетені...
Чи той сон, чаклун-чарівник, що не прийде ніколи,
Чи то промайнув у вікні вагоннім...
Виплеснув день високо в небо сосни,
А між ними золотисті коси, коси роплетені...
Але де той край я не знаю,
Але кожен день і час на нього чекаю.
Тихо спадає сніг далеко на півночі,
Змерзли сльози - зірки, скляний дзвін, плач зірочний,
Сумний олень затопив у сніг очі,
Розсплескала заметіль в білому смутку ночі коси розсіплетені...
В заметіль пронеслись білі лебеді, срібні, мовчазні пропливли...
Дивні легені сніжні... стогін, дзвін сивих брам заметіль приморочить.
Повінчали мене з тихим смутком ночі коси розплетені...
Але де той край я не знаю,
Але кожен день і час шукаю на нього!
Де'д не є той край, але далеко,
Може вітер зна, чи лелеки принесли до нас.
У досвітній час той сон, де коси розплетені...
Заблукали ліхтарі у дротах трамваїв,
Заблукали ліхтарі, мов розкидана зграя,
Тихо в небо пливуть... До єдиної надії.
Тихо спадає сніг,
Дзвін тремтить і плине в косах розплетених...
Де'д не є той край... |
