ПАДАЮТЬ ЗОРІ
слова Валентини Кондратенко, Олександра Лазарєва
А зорі падають в траву, мов стиглі яблука у серпні.
Своєю мукою живу, чеканням радісно-нестерпним.
А осінь дихає в плече, її кортеж ось-ось прилине.
Стою між радістю й плачем – самотня, кинута пташина.
ПРИСПІВ:
Де ти, голубе мій? Де ти, світ моїх надій?
Я голубка твоя, буйним вітром бита я.
Озовись, прилети і за все мене прости,
І люби, і люби, лиш одну мене люби!
О, доле-доленько моя! О, сестро вітру-суховія!
За що ти рід спалила мій, за що жбурнула в безнадію?
За що вколола в серце так, що я - билиночка підтята,
Воскресла знов в сумних рядках,
Мов той Ісус, з розп’яття знята.
ПРИСПІВ
Святою вірою живу, чекаю серцем до світання
Тебе в розхристаних думках, тебе, любов моя остання.
Якщо ж ти, любий, не прийдеш, не приголубиш свою любку,
Тебе знайду я й в небесах, коханням зборкана голубка.
ПРИСПІВ.
20.02.2005 Долинська
|